Була субота. Теплий літній вечір запрошував пройтись містом, скинувши з себе робочий тиждень. Легкий вітерець куйовдив волосся, пустуючи, підіймав догори спіднички, здіймаючи гомін та сміх. На зупинці стояло багато молоді. Приїхала естрадна знаменитість і кожному хотілося попасти на концерт. З заздрістю дивилась на їхні усміхнені обличчя Оленка. Вона працювала бібліотекарем у проектному інституті та навчалась заочноі. Худорлява, невеличкого росту, в руках тримала величезний сувій з кресленням. Курсову необхідно було здати в неділю зранку, а скільки помилок в ній сьогодні знайшов викладач...
Оленка, оберігаючи креслення, ледь влізла в тролейбус. Стояти, тримаючи руку над головою, було дуже незручно.
Почувши голос, що десь зверху сказав :
- Дівчино, давайте я потримаю Ваше креслення, - з радістю віддала сувій. Чоловік, що забрав у неї креслення, був майже двометровим. Кремезної статури, обличчя напрочуд правильне та гарне: прямий невеликий ніс, великі сірі очі, темнорусяве волосся. Трохи ніби важкувате підборіддя посередині прикрашала ямочка. Побачивши такого вродливого чоловіка, Олена зашарілася й слова подяки застряли у неї у горлі.
Мовчки проїхавши декілька зупинок, незнайомець запитав:
- Ви де виходите? -
- Ну бульварі, - ледь змогла вона вичавити з себе.
На бульварі виходили всі, хто їхав на концерт. Та, незважаючи на товчію, незнайомець подав їй руку. ЇЇ долоня втопилась в його руці і Оленка ледь зважилась підняти очі. Вона не встигла й рота відкрити, щоб подякувати, як десь взялася огрядна молодиця з викрашеним у білий колір волоссям.
Вона вихопила з рук незнайомця креслення і почала гамселити ними чоловіка, обзиваючи бабником його та розпусником. Жінка лементувала, з очей лилися сльози, зливаючи тіні та туш, чорні і сині патьоки яких спотворювали її обличчя.
Широко відкритими очима дивилась Оленка на жінку, на натовп, що ріс на очах і вже почав висловлювати думку про дівок, що розбивають сім’ї.
4.12.99 р.
м
