Так бувало, можливо не часто але ж бувало. Ми залишалися майже без грошей, ми ніколи ні в кого не позичали, і ніколи ніколи не сумували через те.
В нас могло не вистачати на проїзд, та нам і не потрібно було на проїзд, адже майже завжди ходили пішки. Але ми завжди робили собі свято. В такі дні, коли ти не думаєш про те скільки тратиш, ми мали відкласти гривню або дві в банку з написом "свято".
А тоді коли вмикався режим економії, нашкрібали з святкової склянки на якийсь дешевий шмурдяк, розливали його в подаровані келихи, і вдавали, що це дороге та надзвичайно довго витримане вино. А ще були цукерки, ми завжди купували шоколадні цукерки.Так ми сиділи годинами за комп'ютерами працюючи вдома, робили паузи, щоб наповнити келихи "дорогим" вином, я тебе цілувала, хвалила твою працю і поверталася за свою.
Я була щаслива, що з тобою можна було не перейматися ні за що. Будь-які проблеми і фінансові негаразди з тобою одразу ж знаходили свій кінець, з тобою не було жодних проблем. Ти працював, та зрідка підглядав за мною. і я це відчувала, ніби оберігав, перевіряв чи все зі мною добре. З тобою була як за стіною. Тоді я ніколи не думала про негаразди.
