Прилетіли ластівки із вирію,
У свої гніздечка, що під стріхою.
Ти із дому полетіла в Сирію,
За примарним щастям, чи за втіхою.
Іра полетіла в Португалію,
До Ізраїлю – Оксана з Аллою.
Лена – уподобала Італію,
Мов за рідних мОлюся і жалую.
Прихистити і обняти хочеться,
Сльозам і нужді зарадити,
Розігнати смуток, що клубочеться
І думкам докучливим завадити.
Що за доля? Як байдужа мачуха,
На поталу, за поріг штовхає,
Від родини і дітей вихвачує,
Хто тепер вас пестить і кохає?
В давнину набігами ординці,
Полонили, брали у ясир.
А сьогодні самі, поодинці,
З розпачу кидАєтесь у вир.
Вже без пут, набігів ці ординці,
Хазяйнують на моїй землі.
Їдуть з України українці,
На старих залишені малі…
Порожніють вікна і оселі,
Де дзвеніли вчора голоси.
Люди очманіли, невеселі,
На полях здіймаються ліси.
Без тепла зростають діти-сироти,
При живих, здавалось би, батьках.
Цим страхіттям неможливо вірити,
Та сприйняти серцем весь цей жах!
Серце кровлю з болю обливається,
Та щебечуть ластівки під стріхою,
У промінні сонця день купається,
Постає новою зовсім віхою.
Хоч багато втратили та губимо,
Та ніщо не згубить нашу мрію.
Ми цю землю аж занадто любимо,
Це дає нам віру і надію!
06.07.2011 р.
