Ой ти вербо, вербо молодая,
Чом стоїш, вербиченько, сумная?
Чом над ставом тихо похилилась
І у чисту воду задивилась ?
Вітер приліта чесати коси,
Личко умивають зранку роси,
Сонечко ласкає тебе днями,
Соловейко розважа піснями.
Місяць одяга вночі у срібло
Й розкида по вітах перли дрібно,
Став поїть холодною водою,
У тумані розмовля з тобою.
Виросла ти, вербо, гарна й пишна.
То ж чому ти вродою не втішна?
Чом же, кралечко, так болісно зітхаєш
І на явір часто поглядаєш?
Явір молодий калину обіймає,
Щось шепоче їй, до серця пригортає.
Ти ж засмучена схилилась над водою
Наодинці з мріями й журбою.
