Ми з тобою в єдиному морі,
У безмежній блакиті небес.
Ми з тобою в безкрайнім просторі,
У полоні великих чудес.
Ми з тобою в єдиному колі
Досягаємо сонця руками.
Ми з тобою в широкому полі
Ходим поруч одними шляхами.
В нас з тобою на двох одна ліра,
Таємничість незчисленних літ.
В нас з тобою на двох одна віра
І бажання змінити весь світ.
Ми з тобою постійні та вічні,
Дві відкриті душі без прикрас.
Світлі музи, прості й символічні
Ходять поряд, торкаючись нас.
В нас з тобою на двох одне серце,
Відчуття-нескінченність без меж.
Нам так легко збагнути усе це,
Те, що розумом не осягнеш.
В нас живе неізвідана сила,
Промінь сонця в одвічній імлі.
З наших спин раптом виросли крила,
Бо не створені ми для землі.
Більше ми не сміємось крізь сльози,
Сльози –то скам’янілая сіль.
На сторінках поезії й прози
Ми з тобою долаємо біль.
В нас на двох одне Місто Любові,
Місто, де зупиняється час.
Велич образів сивого Львова,
Храм краси, надихаючий нас.
На снігу розпускаються квіти,
Оживають німі силуети.
Людям важко це все зрозуміти,
Бо вони всі, на жаль, не поети.
Ми з тобою теж звемся людьми
Наодинці з своєю журбою.
Скільки ж спільного маємо ми,
Ми з тобою...
