Двадцять п'ята ще невідома нікому весно
Увірвалась в середину мого де ж я
Погодою схожою на протирічя з зимою
Зізналась мені що плачеш за мною
Проводжаєш мене в покоління старців
Не обличям а думками я завжди
Споглядаю за їхнім втраченим сенсом
За житям що не зміниш й не вернеш