Не забуваючи про сум,
Радію подихом єдиним
І п’ю проміння мовчазне
З обіймів вистиглої тіні.
Дивлюсь на вітер твого сну
І не збагну його початок,
У щасті, втомленім від нас,
Багато вибілених латок.
І брижі синьої води
За мить одну навік розтануть,
Дістатись суму глибини,
Вдихнути вічної омани…
В душі радітиме печаль,
Ласкавим дотиком втішає,
І очі плачуть не на жаль,
Так наше серце оживає…
Зцілитись втомою думок
І почуттів гарячі рани,
Сумний міцнішим буде крок,
Безсилі зробляться тирани.
