Вітри пустелю створюють,
Вітри її руйнують,
І подорожніх зморюють,
І небеса хвилюють.
Забули мрії чарівні,
Забули всі надії,
У подорожі мандрівні
Несуть вас буревії.
У пеклі сонячних цілунків
Забули про життя,
У морі невблаганних трунків
Снуєте без пуття.
Крок за кроком сунеш вгору,
Подих обпікає,
На краю пустелі знову –
А краю немає.
Земля пекуча мов жарина,
Але немає крил, –
Умить би птахом ти полинув,
Навколо ж тільки пил...
Пісок тече водою
…Гарячою,
А вітер шлях твій заміта,
Ти вже незрячий.
Невдячний шлях собі обрав, –
Життя тут ледь замріє,
Та вітер розум забере
І вмить розвіє.
Ти чуєш скрізь слова чужі,
До тебе хтось говорить,
Але пустеля їх тобі
Щораз спотворить.
Немає краю мукам цим
І світ немає краю,
У мареві пекучий дим, –
Його щораз вдихаю.
