Сплелися руки, в одне єдине ціле…
І погляди стріляли в серце наповал.
Не впустив тебе, а ти мене просила…
І сонце стало наче зігнутий овал.
Не йшли вже дні як завжди почергово,
шкереберть усе без жодних сподівань,
мої слова мої пусті розмови
вигнали мене й поставили на грань…
і я пішов… блукав в чужих планетах,
тебе забув, як пройдений роман,
згубив тебе в своїх гірких тенетах,
ось тепер жалію…що без тебе…сам.
А все змінить... назад мотнути б плівку,
поставить осінь на повтор...знову ти…
Я не герой і не дістав би зірку,
і не змінив би наші паспорти…
Але було б нам добре зараз разом,
Лише я вірив би... і стало краще…
Мої слова тепер тобі лиш фрази,
й летять до тебе знову…але….нащо?
Хай будуть, і нехай вже все минулось,
й не стане все не стартові місця,
буває так, що щастя десь спіткнулось…
відчай став помітний на контурах лиця.
Не вкраду тебе...просто будь щаслива,
не впізнав тебе, на превеликий жаль.
Я знаю що це ти одна єдина,
котра змінила б днів і тугу і печаль…