Планета не впала… Це осінь у нас на долоні…
І хмари тримаються ближче до затишку вікон.
Піано в полоні на клавішах білих і чорних,
а день – глумотворець, неначе нема йому віку…
Не час благовістить, така вже судилася доля:
надбитою склянкою хлюпатись в Мертвому морі,
Чекати побачень, зникати за видимим колом,
Та ще – лицедіять на радість міфічній Гоморрі!
Тебе вже не бачу, не чую, зв’язок поза зоною,
Бо нам не можливо тепер озирнутись в минуле…
Давай будем разом… в печері гранити гонори,
де тільки земна у житті нам залишиться куля…
15 листопада 2011 р
