Переробити мрії під стандарт
І вперто йти. Куди – не знаю. Просто.
Серед безмежжя атласів і карт
Шукати свій. Маленький. Власний. Острів.
Звести там дім і посадити сад.
Хай щовесни буяє білим цвітом.
І жити. Без тривог і без утрат.
Закривши двері перед усім світом.
А може, навпаки – у вир подій.
Хай всі шторми сплетуться у волоссі.
Можливо там, між порваних вітрил
Я осягну неосягненне досі.
Або ж – притулок свій знайти на дні.
Хай навіть тілом без душі і духу.
Зате сусіди риби – мовчазні.
І ураган не викличе розрухи.
Великий світ – стандарти затісні.
Я приміряла їх, неначе лати.
Звела фортецю. Мури захисні.
Колючий дріт. І грати, грати, грати.
Та стало нудно в кліті золотій.
Життя довіривши хиткому плоту
Втекла у ніч. У самий вир подій.
А сад засох, так і не давши плоду.
Дороги вже нема мені назад.
Попереду – шторми, підводні рифи.
Так що ж, на дно? Там не страшна гроза
І будь-яке земне-наземне лихо.
Що переможе – втома чи азарт?
З останніх сил пливла, де скелі гострі.
То не нанесений на жодну з карт
Виднівся мій. Маленький. Власний. Острів.