Найбільше мені подобається твоя іронічність. Коли спілкуєшся з тобою,
здається, ніби маєш перед собою соковитий, стиглий, довершений помаранч.
Наближаєшся до нього, надкушуєш, а всередині - уламки скла.
Наталка Сняданко ( "Колекція пристрастей або пригоди молодої українки" )
Від твоїх дій попахує іронією,
Яка вже не вселяє оптмізму.
Боротись більш не хочу я з агонією.
Тому достатньо в серці пофігізму.
Довершена статура не притягує.
Не спокушають сексуальні вигини.
Мій розум серце вигідно обманює.
І, як не дивно, не птрібен ти мені.
Я хочу когось справжньоо і сильного
Торкатись в вирі істинной пристрасті.
Втомилася вже я від кульки мильної.
Не знаю як живеш в своїй фальшивості.
Тебе вже не кохаю. Я втомилася.
Ти став моєю примхою стабільною.
Тобою не хворію. Я зцілилася.
І почуваюсь вільною, нестримною.
Ховалася поки що під руїнами.
Та крила прагнуть волі, прагнуть простору.
Я більше не ховатимусь за стінами.
Я сяю в темноті, мов тіло з фосфору.
Я знаю, що обгортка твоя райдужна,
Що хочеться на смак відчути дотик твій.
Та зараз мені байдуже, вже байдуже.
Я надкусила... й знаєш, в тобі рай зомлів!