Я мав необережність закохатися, у мрію
У ніжність, що була немов отрута
А ти до іншого пішла в обійми…
І тепер для тебе я лише спокута
І поцілунки твої, терпким смаком кави
Розбавляють осінь, у посуді…
Ми в кохання грались як ляльками
Ніби ми з тобою не осудні…
Ніби нам немає в світі рівних…
Ніби ми з тобою лиш одні…
Та повір мені уже все рівно,
А для тебе то напевно ні!!!
Бо ти боялась відпускати гальма…
Сказала б зразу що не створений тобі…
Кохання річ жорстока і банальна…
Для когось в радості, для когось у журбі…
А от мені в перед осінній тиші,
В самотності, що в спогадах, і днях
І у тобі котру давно залишив…
І не являйся навіть в снах…
...
