|
ЛЮДСЬКІ ОВАЦІЇ
Люблю цей світ – великий та цікавий,
Проте ненавиджу людське життя.
Кружляє в повітрі листочок опалий,
Наближається до кінця свого буття.
Вітер сильну владу над ним має,
Куди не пристане – усюди чужий.
Хоч і долю свою він покірно приймає,
Проте намагається внести внесок і свій.
Та ніщо його опір із силою вітру,
Він раб випадкових, незбагненних обставин.
Сьогодні випив щастя цілу літру,
А завтра стоїть на краю високих провалин.
Відкинути б усе, що придумали люди,
Життя просте зробили складним.
Вечором полум’я яскраво горіти буде,
А ранком залишиться тільки один дим.
Їсти б світ, пити повітря , вмиватись водою,
Але ні, ми видумали ще свою страву,
Що так заважає завжди бути собою.
Нам дали хліб, а ми поглинаємо «отраву»!
Стаємо вбивцями своїх власних душ,
Витісняючи і виганяючи їх із цього світу.
Невдачі кричать: « Що це за правила? Поруш!»
Вдихаємо оманливий запах червоного цвіту.
Серце не витримує накладених камінь,
Розум блудить від надмірної інформації.
Зайвою нам здається власна ж тінь,
Живемо, щоб почути людські овації !
ЗАГУБЛЕНЕ ДИТЯ
Тисячі думок
Мільйони активістів
Куди зробити крок
Приєднатись до артистів
Загублене дитя
Кораблик серед моря
І так іде життя
Час поїдає воля
Міновані поля
Такі красиві квіти
Світить ще зоря
Куди ж себе подіти
Бракує так тепла
Мороз кристалізує
Нема більше добра
На лавочці ночує
Всередині війна
Виверження вулкану
Чому така сумна
Себе ж я не обману
СПОГАД
Не легко бути спогадом для всіх:
Коханих, друзів і навіть ворогів.
Туман на землю тихо так приліг,
Забрав мене від цих жахливих снів.
Обняв, заспокоїв і ранком зник,
Роса вмиває моє «мертве» тіло.
Та й розум до всього вже привик,
Тільки серце по-іншому хотіло.
Я спогадом залишилась для всіх,
Холодною скульптурою - для себе.
Та переступаю батьківський поріг ,
І розумію – жити варто, треба !
ЖАХИ
Коли молода буяє в тілі кров,
Коли весною пахне за вікном.
І найсолодшим мав би бути сон,
Та розриватись мобільний телефон ...
У неї кожна молекула гірка,
Ковток повітря із гидким ядом.
Стискає міцно свого кулака,
І ненависть виходить снігопадом.
А ще донедавна вірила в казки,
В добро ,і щирість, і повне розуміння.
Зав'язали на шию чорні мотузки,
Повісились: совість ,справедливість та везіння.
У неї в погляді осколки скла,
А в серці море грубив цвяхів.
Жива вона чи може не жива,
Хіба ж виживеш після таких жахів!?
ЗЕМЛЯ ЗУПИНИЛАСЬ
І знову земля зупинилась,
Зникли усі, що були навколо.
Але ні, їй просто приснилось,
Поранило важке, зле слово.
Заплутала у клубочок думки,
Повсюди великі знаки питання.
І жодної дружньої руки,
Між життям і смертю вагання.
Зникнути б, розчинитись, пропасти,
Віддати слова, помисли, мрії.
На зелену траву мовчки впасти,
Попросити в весни трішки надії.
Зануритись в сни, накритись теплом,
Дивитись на замріяне небо.
Поділитись своїм маленьким добром,
І більше нічого не треба !
ДЕМОНСЬКІ ДУМКИ
Вона любила думати про смерть
У ніч, коли відкриті очі тільки у вампірів.
І серце, як магніт, тяглося до асфальту,
Хоча ні....,
Душа пуста, це тільки притягання.
І всі померли ще колись -
Зимою.
Та це ілюзія, бо відійшла у вічність лиш вона.
А демон п'є вино із рани,
І туман закрив на небі райдугу.
Так пусто, що тільки чути дощ,
Який не спить, сидить поряд із нею -
Закутану в кайдани самоти !
НЕЗАБУТНІЙ ПОЛІТ
І ось цей вулкан вибрався на волю,
Він горить у очах, виграє на вустах.
Нарешті вона стала справжньою, собою,
І більше не живе у замкнених снах.
Забриніла струна, відкрились ворота,
Душа не боїться ран і знущань.
Завітала у гості загублена нота,
І прийняла її без будь-яких вагань.
Весна, райдуга, сонце і небо,
Проснулись усі, й вона разом з ними.
Нічого для щастя більше не треба,
Бо повернулась душа маленької дитини.
Усе кольорове, ніжне, ласкаве,
Із кожного випромінюється тепла доброта.
І навіть у чашці чорної кави,
Є світ, хвиля, думка,ароматна красота.
Закрийте очі і танцюйте під вальс Шопена ,
І вами милуватиметься парубок - світ.
Нехай земля буде ваша величезна сцена,
Пориньте у казковий, незабутній політ!
Нехай подих райського сну несе вас на крилах,
І сонячний промінь огортає ласкою.
Ви побуваєте на запашних довгих нивах,
І не будете прикриватись маскою!
ТАК ВІРИТЬ В РАЙ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ...
Холодна, замкнута, сумна,
Вона одна в пустій кімнаті.
Лягля на стіни тишина,
Життя в солодкій, білій ваті.
Слова, смайли, подарунки,
І цілий світ у моніторі.
Штучні, красиві ці стосунки,
А за вікном яскраві зорі.
Музика, танці, алкоголь,
Усе цвіте посеред ночі.
У неї мила нотка " соль",
А збоку молодість воркоче.
Щирість, доброта, кохання,
Так вірить в рай на цій землі.
Проте вагання і знущання,
Опускають мрії до мілі.
Обман, зрада, існування,
Куди ж подіти тупий біль?
Гіркі сльози і мовчання
Витягають з рани підлу сіль.
Пудра, туш, помада,
Це навий ранок, новий день.
Меншою стала досада,
Веселіших доля заспівала пісень.
Камінь, падіння, туман,
Вона боролась до самої смерті.
Правда перемогла обман,
Добрі люди стали відверті.
Любов, відданість, турбота -
Наві закони людських стосунків.
Та, що пасує душі робота,
І море рідних, солодких поцілунків.
Доброта, розуміння, повага,
Обертаються, мов грошова валюта.
В ім'я справедливості відвага,
Горю дружня рука, біда - почута.
Усміхнені, радісні, щасливі,
Плекають матінку -природу.
Завжди в гуморі і в силі,
Живуть під сонячну погоду.
ID:
276107
Рубрика: Інше
дата надходження: 20.08.2011 16:05:37
© дата внесення змiн: 20.08.2011 16:08:20
автор: Lili
Вкажіть причину вашої скарги
|
