Картина, на якій є ти…
Картина, що малюю я…
Лише тут існує любов.
Лише тут я творю життя.
Ковзає пензлик… та цього мало…
Смутніють фарби.. це місто фіалок..
Воно десь там, далеко, у мені.
Воно заховно від твого ока.
Воно десь там, далеко, у пітьмі.
Воно вмирає й занадто глибоко.
Занадто глибоко, аби ти побачив.
Занадто тихо, аби ти почув.
Занадто приховано, щоб дізнався.
Дуже давно, щоб згадав, що там був.
Пензлик літає, малює, кружляє.
Малює мрії, спогади, сни.
Малює те, чого вже немає.
Малює те, чим для мене є ти.
Очі, уста, та цього так мало…
Відблиск сонця у тих очах…
І риси обличчя такі досконалі.
Солодкі поцілунки на твоїх устах.
Для тебе ці цілунки – цукор.
Для мене ж – сіль на рану душі.
Для мене – це нестерпна мука.
Реальність, на жаль не підвласна мені.
Не зі мною всі твої мрії.
Не зі мною всі тої сни.
А я більш не можу, йду в місто фіалок
Я йду туди до нової весни.
