Котові сон якось наснився,
Що той аж жахів «обдивився».
Він простягнувся й не валявся,
Хоча женитись зарікався.
Тут киця лапкою махнула
І пелену з очей стягнула,
Що кіт женитись й не збирався,
Лиш просто так він… залицявся.
Не треба саду, господарки, огороду,
Не треба й братись за холодну воду:
Усе дадуть – положать у корзину,
Лиш ти сиди, кицюню, ковтай слину,
Чекай на котика коханого свого,
Якщо котові стежку не перемело
І не завіяло бува снігами,
А то сполохається і втече до мами.
На все про все заробить сам,
Бо він, котяра, – «городський» бач пан.
Як миші не вилізуть із нори
І не дадуть харчів з комори,
Що тоді чекає на кота?
І де тоді робота золота?
«Любовь-морковь» пройде відразу,
Почимчикує кіт тоді під місяця ту фазу
Шукати кицю нову й чарівну,
Таку наївну, щиру та просту.
А може вкотре зіб’ється із ліку,
Погляне в дзеркало насупивши повіки…
Ох, не переливки тому коту,
Що шукає жертву все нову!
Хай краще візьметься за розум кіт –
І проживе щасливу сотню літ
У мирі, злагоді, любові,
У затишнім сімейнім колі.
І хай робота не лякає,
Робота лиш збагачує та звеселяє,
Її не так багато на селі,
І як захочеш то подужаєш її!!!
ціла наука котам! і рудим, і брюнетам, і кучерявим-еплехатим 
