|
Настане ніч,засяють зорі,
Тихенько сядеш край вікна,
І промінь місяця опуститься на скроні,
Покотиться додолу слізонька твоя.
Він був так близько і,здавалось,
Що вже назавжди разом ви,
Та не так,нажаль,все сталось,
Ви розійшлися назавжди.
Так боляче при зустрічі всміхатись,
І промовчати про страшенний біль,
Коли насправді хочеться признатись,
Що ще кохаєш.І крикнеш:"Стій!"..,
Але це тільки крик душі пустої,
Убитої безжально болем зла.
Ти скуштувала смак доленьки гіркої,
Коли любов в одну мить стає чужа.
А він живе...І не страждає...
Гуляє з іншою тепер...
І день за днем сумно минає,
Ще час кохання це не стер...
Ти кажеш,що вже назавжди забула,
І коли друзі згадують його ім'я,
Ти робиш вигляд,що нічого не відчула,
Насправді тихо так здригне рука,
Сховаєш очі,і затихнеш...
Невже назавжди весь цей біль?
Ти і помітити не встигнеш,
Як сльози потечуть з-під вій.
Ні,ти горда,ти смілива,
Ти перебориш все,ти просто вір,
Але чекаєш того дива,
Що заспокоїть серця вир.
Та все мине і ти забудеш,
Згадаєш якось мимохідь.
Ні,ти плакати не будеш,
Ти просто засмієшся вслід...
ID:
272805
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.07.2011 22:09:43
© дата внесення змiн: 30.07.2011 22:09:43
автор: Forget
Вкажіть причину вашої скарги
|
