Ось ти… Ось я… Ми зовсім різні.
І ролі в нас уже не ті.
Все плине… І хвилини грізні
Поглинуть прожиті роки.
Все змінюється, все минає…
Все важко повернути знов.
Та є людина, що кохає,
Що подарує нам любов.
Є той, хто хоче прокидатись поруч.
Хто завжди скаже «Все окей!»
Той, хто не дасть звернуть ліворуч.
Наповнить пустоту ночей.
Той, хто розкриє парасольку
У дощову осінню ніч,
Завжди чекатиме до ранку,
Лиш щоб побути віч-на-віч.
Той, хто не скаже просто «Соррі…»
Пробачить, вислухає все…
Не дасть злетіть сльозі прозорій,
Обійме, настрій піднесе.
І ось я раптом розумію,
А що як ця людина ти?
І хоч усе тече, все плине,
Між нами досі є мости?
Ось ти… Ось я… Хіба ж ми різні?
Живемо на одній Землі.
Я поверну хвилини грізні,
Щоб тільки разом ми були!
