44.КОХАННЯ
Не голова, а морок, тьма,
В тумані витанцьовує душа,
Скалиться на промінь у пітьмі,
Що йде з тендітної душі.
Тепло спокуса поглинає,
Паморочить, мозок застилає,
Вся у пристрасті, палає,
Кохає ніжно і ласкає,
Останнє світло віддає,
Не бачить, не чує, не знає
Де душа, де тіло чиє,
А хвиля хвилю підганяє,
З гребня на гребінь кидає,
Вихор крутить, підіймає,
Уся тремтить, бушує все.
Кінця краю тому немає,
Здається завжди буде те.
Та раптом світло появилось,
Не вічне те, чогось скінчилось,
Хоча хотілося би ще.
Якщо би знала …
