Кожного ранку,йдучи на роботу,бачила на храмових сходах жінку,що скуто й жадібно просить у парафіян копійчину на шматок чорного черствого хліба.Обідрана спідниця ледь-ледь прикриває її босі, сині від холоду ноги, що до крові подряпані брудним асфальтом.Тіло захованене в якусь брудно-фіолетову ганчірку, зовсім не схожу на одяг; волосся зліплене,давно не мите, схоже на кубло для загублених птиць;обличчя поморщене й змарніле,хоч люди казали,що їй всього сорок років....
Та найбільше мене бентежили її очі... Сповнені якогось різкого нестримного болю,вони благали про любов.Благали щиро,невтомно,обіцяючи в замін скарби вдячного щастя.І той погляд не давав мені спати,будив зів*ялу совість.Тому часом я приносила для неї свіже молоко.Вона пила його з такою насолодою,якої я не бачила й не пізнавала з часів власного народження,хоч п*ю те ж молоко ледве не щодня.Потім,тримаючи мою руку,жінка рясно благословляла мій майбутній день,ставлячи на моєму чолі,знак хреста:" Іди,дитинко, з Богом й бережи своє серце в надії!".
Минав мій день,і,повертаючись додому тією ж стежкою,я бачила як люди плювали на цю бідну спотворену жінку,виходячи з парадних дверей храму: "Геть,потворо нещасна,шукай собі інше місце,не гноби цей Дім Божий своєю кволою постаттю!- кричали - геть! Геть! Серце моє розривалось від розпуки й співчуття,але...
Раптом, я побачила свою колегу,яка поверталася з ділової приватної вечірки. Помітивши мене, вона зупинилася і з диким подивом спитала:
- Ти знаєш цю бідачку,Оксано?
- Ні-ні,що ти!-швидко,наче соромлячись відповіла я і цинічно розреготалася.
- Так,добре.Дуже добре. Бо я бува подумала,що ти,директор фінансового відділу,шукаєш собі компанію в товаристві цих... " нещасних ".
Ми розійшлись по домівках. А обпльована жінка всією душею сподівалась на мою допомогу.Коли вона почула мій цинічний сміх,з очей пококотилися бурхливі сльози,а я й не глянула в її сторону...
Всю ніч,усвідомлюючи власну підлість і дволикість,я не могла спати.Рано-рано побігла до храму просити прощення,та жінки на звичному місці не було... Парох сказав,що вона залишила для мене записку,назавжди покидаючи церкву.Тримтячими руками,я розгорнула потертий клаптик паперу: " Іди,дитинко, з Богом й бережи своє серце в надії!.Дякую за молоко.Прощавай". - прочитала.
Сповнена пусткою,я зняла своє взуття і пішла дорогами світу з глибоким усвідомленням того,що ця жінка була й буде найбільшим вчителем у моєму житті - вчителем любові й прийняття,вдячності й надії...
ID:
253943
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.04.2011 12:48:00
© дата внесення змiн: 15.04.2011 12:48:00
автор: Христинка
Вкажіть причину вашої скарги
|
. Дуже цікаво...
