Я бачу як потихенько ти зникаєш з мого життя. Я бачу це і нічого не можу з цим вдіяти. Я не знаю як правильно вчинити,але я бачу як рушиться все спільне. Все наше. Все те щось мале і мізерне, що ми наростили за декілька місяців ми зараз потихенько відкладаємо в куток.
Може й так правильно. Більше нічого . В кожного своє життя. І так далі. Бла-бла-бла.
Бо ти як інші. Мені подобаються такі. Невисокі. Патлаті. З блакитними очима. Мисик. Єгор. І тут, коли чомусь зникли кандидатури з’явився кращий друг. Я помітила, що певно ти підходиш під загальний опис. Опис мого ідеалу.
І якщо колись ти зустрінеш ту єдину, яка стане для тебе всім – люби її. Я вірю – вона буде рижа і кучерява. Струнка і з четвертим розміром бюсту. Така собі неформалка з відкритим і щирим характером, яка буде любити французькі поцілунки , і жорсткий секс. Я можу описувати твій ідеал до безкінечності. Та єдина сама не буде знати наскільки близько вона підійшла до бажаного механізму. А я буду. Бо я подружка. Ще поки найкраща. Ще поки твоя.
Ми вип’ємо пива разом. Колись. Обов’язково. І я розповім як звикла тоді. До голосу. До рук. До майже дружніх поцілунків. І дружнього сексу. Як неймовірно важко слухала про усіх твоїх колишніх. І весь час порівнювала. З ким тобі краще. Щораз до скаженства ревнувала.
і ще скажу…
як ми зникли…
а я так і не сказала…
що любила……………
14.03.2011
Гребенюку Володимиру
від Помаранської Анни
