«Ну скільки вже можна витріщатися на мене?Я тут і так цілими днями стирчу, - думала змія і висолоплювала довгого язика з пащеки. – ходять тут,дивляться,а їм байдуже до мене,хоч би погодував хто.»
За склом була гарна, яскраво-жовта змія у чорну смужечку і люди юрмилися навколо і витріщалися на неї.
- Ша, ша, це моя змія. Змія, ану встань!
«Ще чого,якби я й вміла то не встала б, а так не діждеться.»
- Ах ти так. – хлопець взяв дрючка і почав штурхати змію.
«Ш-ш-ш. Не наривайся,бо вкушу, ти мене не знаєш…»
А хлопець усе дужче і дужче штурхав змію.
- Та досить уже,ти що не бачиш що їй боляче!?
«Ш-ш-ш. Я попереджала»
Змія блискавкою метнулася до хлопця,він верескнув від болю.
-Не треба робити їй боляче,я зараз все виправлю. – сказала дівчинка і потягнулася до акваріуму.
«Ш-ш-ш. Ця дівчинка начебто хороша,і допомогти хоче. Але хай не сунеться куди не треба. Багато пруться допомагати. Ш-ш-ш. Вкушу і ту що не заслужила. Всіх вкушу. Не дратуйте мене. Я зла,я дуже зла.»
Змія вкусила дівчинку,але та все-одно не відступала: поправила кришку акваріума,поклала їсти,прибрала сміття.
«Ш-ш-ш. Чому так? Я ж їй зробила погано,а вона мені добре.»
Щось у психології змії змінилося,щось було для неї нове: відплата за зло – зло,а може відплата за зло – добро? Може коли людина зла, вона робить боляче всім навколо? Всім тим хто винен, і тим хто ні?
