У памороці ранкового світла-будильника,
де навпроти тебе крізь роти-щілини
невеличких дверей
граються зайчики, невпинно і пильно так
бігаючи по навстіж відчиненим тілам.
Ти поринаєш оком ближче й невимушено
підглядаєш...
"Скоріш сюди..!", - кличеш однодумців,
існуючих у твої голові.
І вони приєднуються до перегляду
ласого шматочка.
По ту сторону дерев'яної брами,
наче у старому діапроекторі,
приглядаєшся, як вони граються зі стрічками.
Пальці-клавіші зав'язують на чолі вузол,
від нього розливається туманами
силою порожнечі.
Зав'язують парами білі й чорні, тануть
у монотонній гаммі, опустивши підборіддя.
До якого по драбині підіймався кавовий запах,
зупинявся біля твісту зубів і танув.
Чи то не треба було, чи то треба,
змінився слайд бурхливим ліжком.
Вони сміялись під ковдрою,
від того, що стрічки обвили легені,
давили.
змією тягнулись до серця і шукали у ньому
ключ їхніх веселих співіснуючих думок.
* * *
У памороці ранкового світла-будильника,
де навпроти тебе крізь роти-щілини
невеличких дверей
стирчать ключі, і ти підбираєш їх
роздобути секрет співіснування.
