Скуйовджені, сиві пасма
Хустку десь загубила.
Надія у серці згасла,
Бо все вона зрозуміла.
На пошту летіла старенька,
У місто, доньці дзвонити.
Ох, сива моя ти ненько,
Хто зможе тебе пожаліти,
Як рідна донька не жаліє!
"Зима швидко так налетіла,
Не встигли оговтатись люди,
Я, доню, просити хотіла,
Доколи вугілля прибуде,
Трошки у вас пожити.
Я заважати не буду
Мені б лише тиждень прожити,
А там і вугілля вже буде".
Доньки роздратований голос
У відповідь чує мати:
"Мамо, тобі, якщо чесно
Не знаю, що і сказати -
Кімната сина маленька
(квартира-то сміх, та й годі),
А в залі, ти ж знаєш, рідненька -
Щовечора друзі заходять".
Щоб люди не бачили
(лишенько-лихо!),
Вже вийшовши з пошти
Поплакала тихо.
