Моя матуся, мов сонце у небі,
Її усмішка – проміння ясне.
Мов небо, блакитні очі у неї,
І погляд привітний, він гріє мене.
Мене приголубить, і біль вся минеться,
Пригорне до доброго серця свого.
І доля моя із гріхом розминеться,
Як мати у Бога попросить того!
Сльоза у матуся, як чистий кришталь,
Як перша роса на бутоні лілеї.
А хмари і зливи – то мами печаль,
То туга розлуки як їду від неї.
Найрідніша для мене у світі вона,
Я за неї щоночі молюся!
Моя матуся – квітуча весна,
Я задля неї до зір дотягнуся!
Громовиця Дніпрова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так можна сказати про все, що ми втрачаємо в цьому житті, проте, безумовно, біль втрати найріднішої і найближчої людини незрівняється ні з чим... Моя мама ще тішить мене своєю присутністю, але я щиро співчуваю всім тим, хто цього щастя вже немає!!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208725
