Набридло в житті це постійне мовчання ,
Образи дурні та твої дорікання.
Навіщо казати ,що усю зацілуєш,
Якщо в уяві вже іншу малюєш .
Кохала ,жадала,та весь час стискала
Думки ,що робили щасливою душу .
Багато чого я тобі не сказала ,
Тому від кохання піти знов я мушу .
Як остогидли ті вибрики серця
Я хочу скомкати ,жбурнуть все погане .
Щаслива ,що радість знов в мені б’ється
І знову так легко і весело стане.
Я повернулась ,я справжня ,сміюсь
Я зрозуміла ,що тебе я люблю
Та з твоїми примхами я не змирюсь,
Навіть,якщо я помилку роблю .
Я поцілую ,так міцно ,як вмію
Може із болем ,може з усмішкою ,
І не промовлю :«Без тебе дурію!»
Буду для тебе закритою книжкою .
Зможеш відкрити-стану твоя ,
Скрізь і завжди,у будь-який час
Мріятиму :одні ти і я ,
Що доля далі зробить із нас?
