Літо… вечір…
Зоря вечірня вже зникла з неба
І місяць зник – почався молодик.
Сумно зараз – бо немає поруч коханої людини,
Котра зігріє душу й тіло,
Котра вслухається в мою розмову,
Котра всміхнеться знову і ніжно пригорне до себе.
Як хочу я до тебе, мій ангеле життя…
Відчути хочу лиш тебе!
Почути голос рідний,
Відчути руки теплі,
Прошепотіти, врешті-решт:
«Коханий мій, не залишай мене ніколи, як цвіт весняної матіоли
Як соловейко рідного села,
Лелека рідного гнізда, дитина – матері своєї…
Я благаю… не лишай,
Бо вже не зможу я без тебе, ти – моя душа,
Частина плоті ит моєї!»
