Вона завжди вкладала у вірші
свої емоції, свої переживання.
Старий блокнот був завше у руці
У ньому була і журба, й кохання.
Всі кольори веселки чарівні
У рівних строфах висвітлені були:
І спогад про лелеку навесні,
І звук гітари, що бринів минулим.
Усе життя в блокноті тім було:
Любов батьків, його блакитні очі,
був рух і спокій, холод і тепло,
і мрії несміливі ще, дівочі.
Порадив хтось їй видати блокнот.
Пішла вона у книговидавництво.
Не мріяла добратись до висот,
Не рвалась в поетичне товариство.
Вона хотіла книжечку малу.
Щоб та їй нагадала про минуле.
Щоб перенесла на дитинства луг
Лиш радість щоб та дівчина відчула.
Та через кілька днів луна дзвінок:
То журналіст турбує видавництва.
- "Ми не друкуємо таких книжок,
та й ваша не надійде в виробництво".
Вона забрала звідти свій блокнот.
- "То й що, що я не буду друкуватись.
Там сонце заглядає крізь вікно,
А тут ним зблизька можна милуватись!
Але підступний журналіст збрехав.
Він нишком всі її вірші поцупив.
Від себе там додавши два штриха
Як свої видав, склавши їх докупи.
Вона програла суд. Та хто ж вона?
Маленька дівчинка супроти журналіста?
Чужою стала вся її весна,
що він украв ганебно і нечисто.
Та що ж робити? Все її життя
Було поцуплено. Неначе і не жила.
Та й жити далі більше не могла.
Балкон. Десятий поверх. І могила.
Іще один талант утратив світ...
Сумує поетичне ремісництво.
А їй би жити ще багато літ...
Триклятим будь, пекельне видавництво!!!
