Я приречений в'язень з журбою за вічність -
на плечі fleur-de-lys, і розіп'ято шпаги
за невірність в борні та проколені шрами.
Ліхтарі, обважніло-погаслі зіниці
вже останнє пророцтво замолюють знову:
кажуть, тлінне життя, мало йоду на шрами,
і блука, мов чума, наша пам'ять містами.
Відійде у минуле це згарище сховку
чи останній притулок до самого скону.
Та останнєє слово, єдине бажання, - по венах,
мов натягнутих струнах, - смичком по всіх веснах.
Рік новий нам корінням сягатиме споду,
передчасно прекрасним цей світ на догоду
Випадатиме снігом, укриє всі тверді
і всі зорі ставатимуть рідні в безсмерті,
в решеті, врешті-решт, нам носитимуть воду,
У мушкетерство повірити б сліпо, -
цього разу минеться: цвістимуть іриси,
чи це будуть лілії, тільки б не списи, -
і без вилитих ран на цю білість осліплу