Я не вмію зовсім малювати,
Я не вмію шити і в'язати,
Не вмію душ людських читати,
Без калькулятора не вмію рахувати.
Я забуваю дати й імена.
Із кухнею у нас давно війна.
Не знаю, що цьому вина ─
До злиднів я завжди німа.
Співаю я як вовк на місяць,
Мене політики всі бісять,
Як юнаки один другого місять ─
Таких давно б веліла вішать.
Та я обожнюю погожим ранком,
Як сонце зустрічається з серпанком,
Іти назустріч долі і світанку,
Хмеліти співом птахів до останку.
Обожнюю також в дощовий вечір
Вслухатись в тихі його речі,
Хвалитись свічці даром втечі,
Лиш ковдру слід стягнуть на плечі.
Люблю я гарні, мудрі книги,
Такі, щоб рушилася крига.
Завжди кручуся, мов та дзиґа,
Та лиш вперед прямую стиха.
Я свято вірю в силу слова,
Людей ціную по вимові.
Для мене вже є сенс в розмові,
Якщо лунає рідна мова.
У мене є чіткі життєві цілі.
Свої слова доказую на ділі.
Всі справи починаю вже з неділі,
Хутчіш завершую й вперед до новой цілі.
Недарма треба голову носити
І щирим словом вміти говорити.
Не можливо все завжди уміти,
Важливо світ цей і життя своє любити.
