Вітрильник вже малює - на спині…
Від боді-арту - стриманість зникає…
Відносно хвилі – ліпить вдалині
Сезон сполук, який усе змиває…
І не мовчить. Хоч є передчуття,
Що краще всім, аби вона мовчала…
Що вже давно банальністю злиття
Її зі мною поштовхи з’єднали…
Роз’єднувати – схильністю зітхне…
Для всіх гілок, що щирістю - зрослися…
Й навмисне знову підштовхне мене
До тих, які давно себе зреклися…
Щоб не простим було пророцтво. Тінь...
Наздоганяє експресивні рухи…
Епілептична знехтувана синь...
Щось промовляє. Неуважно… Глухо…
Звучать фонеми (можуть відплисти)…
По тим рельєфам боді-артних ліній…
Мовчу… Як символ. Розмовляєш ти...
У невагомості. Принадно-синій…
Ще кілька стиглих вправних коливань…
На перетомленій смішній відлизі…
Забудеш сам. Обов’язок з’єднань…
Сховає місяць на рельєфній кризі…
Над хвилями - відхрещується дім…
І проміжком - розхитується скрута…
До тих малюнків - враженням чужим…
Мені потрібно буде доторкнутись…
Дякую, що завітали!
