У власній оселі і стіни веселі,
А в домі чужому навіюють втому.
І наче дитина у ясній купелі
У колі родини своєї святому.
З коханою жінкою, наче обжинки,
З нелюбою разом, що мить – то образа.
Коханій віддав би всі квіти й прикраси,
Без неї й найліпші свята, як поминки.
А вільному воля – козацькая доля.
Бо щастя не в грошах, не в повній коморі,
Не в пестощах ночі й цілунках дівочих.
У подиху вітру, в пилу степовому,
Коли хвилі моря ревуть і клекочуть,
І б’ють в твої груди, обличчя, долоні.
