Чоло горіло культовим причалом...
Дорога билась. Рухався ліхтар...
Дощі любили. Це від них ховалась
Психологічна витонченість скнар...
Це йшла довіра. Розмовляли штори...
Заволоділа хвилею завіс...
Обґрунтування щедрості – не скоро...
Ніхто тобі з обрамлень не приніс...
Хвилинно й вічно. Приязно й миттєво.
Розпорошилась радісна сум’ять...
Відповіла, по суті, - не чуттєво,
А на вікні навчилася стоять...
Пропишеш ліки – заздрісно зрадію...
Цілуєш губи – не допоможу...
Розшепотівшись – голосом зігрію...
Перекричавши – вже не побіжу...
Переписавши – не запам’ятаю...
Через долоні бачитиму степ...
На креативність вже не сподіваюсь...
Почути хочу – запалитись де б...
Горить байдужість... Майже вже згоріла.
Фіранки стильні – евфемізм болить...
На підвіконні щастя майоріло
І до сих пір, напевно, майорить...
