Заплакала чомусь твоя гітара,
І кров у струнах аж кипить!
Навіщо їй важка ця кара,
Ти думаєш, гітару серце не болить?!
Не треба дарувати свого горя
Отим тоненьким струнам-ниточкам.
Ти думаєш, якби у неї була воля,
Вона б жила з тобою сам-на-сам?!
Як смішно ти її цілуєш,
І по-дурному обіймаєш її стан.
Ти думаєш, що їй приємно, як голубиш?!
Не довіряй своїм чуттям!
Вона страждає, тихо плаче...
Щодня так іншу обіймаєш в парку,
А ввечері, нічого не було неначе,
Гітару знов береш, запалюєш цигарку...
Ти думаєш, вона не відчуває зради,
Не бачить тих очей сіро-далеких?!
Немає іншої в неї відради,
Як біль у тебе забирати?!
Краще мовчи, сиди в кутку,
Ковтай спокійно свої сльози.
Але гітару в руки не бери,
Їй вже достатньо болю дози!
Ніколи не кажи гітарі,
Що ти її кохаєш..!
Ти тільки струни її рвеш,
І серце розбиваєш!!!
