Андрій Вознєсєнський
САГА
Ти мене на світанку розбудиш,
провести вийдеш боса і лячна.
Ти ніколи мене не забудеш.
Ти ніколи мене не побачиш.
Затуливши тебе від застуди,
я подумаю: „Боже всезрячий!”
Я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу.
Воду цю у мурашках запруди,
Біржу й Адміралтейство, одначе,
я ніколи уже не забуду
і ніколи уже не побачу.
Не моргають, од вітру сльозяться
карі вишні примхливо й розпачно.
Повертатись – погана ознака,
я ніколи тебе не побачу.
Навіть і повернувшись на землю
по Гафізу, ми без передбачень
розминемось з тобою напевно.
Я ніколи тебе не побачу.
І таким незначним стане в плині
наше нерозуміння з тобою
перед завтрашнім нерозумінням
двох живих з пусткою неживою.
І гойднеться узвишшям невдячним
пара фраз, що летять звідусюди:
„Я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу”.
Переклад з російської aleksgun
