Вперше енергетично ця місцина відкрилася мені саме тоді, коли Ти явив свої Крила. Адже до цього моменту це було лише маленьке вузьке невиразне віконце, крізь яке було видно осінній ліс і шматок сумного Тебе, гарного, але таки сумного. Та відтоді, як з’явилися Крила - з’явився Простір, з’явився Праліс за твоїми плечима і, що найосновніше, - стало спокійно. Спокій оселився на твоєму обличчі , на кожному листочку, що на деревах та землі. Тепер те, що я бачу, розширює рамки моєї свідомості, шокує та примушує задумуватися. Крилатий Простір світлини, що , здається, увібрав у себе увесь запах Осені та минулої ночі, існує, незалежно від всього, дихає гіллям дерев, вмирає барвистим листям і живе, на разі, Тобою… Красиво. А варта було всього лиш придивитися…