В кав’ярні, що для нас притулком стала
Сьогодні каву п’ю без цукру і без тебе.
Думки свої, як книгу пролистала,
Гіркі, як кава і пусті, чомусь, як небо.
П’ю каву зі смаком терпкого суму,
І в ній топлю свій біль, свої страждання.
Втомилась від думок своїх і шуму,
Втомилася, напевно, й від кохання.
А пам’ятаєш, як на каві ворожили?
Я говорила, що завжди ти поруч будеш.
Але слова мої тебе лише смішили,
Не знала я, що швидко їх забудеш.
Не знала, що для тебе інша мила,
Хоч бачу, що мене й не помічаєш,
Тебе так легко я до неї відпустила…
Ну що ж буває так, бува… коли кохаєш.
В кав’ярню, що під назвою «ЛасКава»
Уже для іншої ти двері відчиняєш.
Нехай солодкою для тебе буде кава
Коли як я тебе, її ти покохаєш.