Подих... Стук серця... Думка...
Відкрий своє серце. Що Ти відчуваєш?
Чи боїшся мені сказати, що більше не страждаєш?
Ми – діти неба, всередині нас глибокі почуття.
Я молю Тебе, не плакати, не згадувати,
Якщо колись зустрінеш моє дитя.
Подих... Мрія... Біль...
Як живеш тепер, з ким ночуєш?
Чи гуляєш, як колись під дощами?
Пробігли роки і страждання між нами.
Моїх слів і прохань Ти не чуєш.
Не повернути кохання словами.
Подих... Сльоза... Крик...
Не поспішай жити, не втікай від реальності.
Не залишайся в минулому, в небесах моєї туманності.
Ми – діти дощу, нам не треба сонця і тепла.
Ми вміємо жити водою, ми плачемо океанами.
Я в глибинах Твоєї душі себе загубила і знову знайшла.
Подих...
