У кожного своє життя і поле,
І кожен його має перейти.
У радості, у спокої чи з болем,
Ніхто, крім тебе - мусиш тільки ти.
... Як я жила, ніхто ніде не знає.
Мабуть, комусь здавалось, що в раю.
А я, мов пташка, все життя збираю,
По крихті й краплі доленьку свою.
Ходила по вершині і по краю.
Не раз, не два зневірилась в собі.
І вже давно ні в кого не питаю,
Чи втіхи, чи розради у журбі.
Не скаржусь я, а просто констатую,
Літа вже хилить вітер, мов траву.
Як дасть Бог ніч, то я переночую,
Як дасть Бог день, то я переживу.
В душі надії іскорку тримаю,
Вона завжди освітлює мій шлях.
Бо знаю я, що в світі не буває
Нічого випадково, просто так.
А є свій сенс, свій зміст, своя причина,
І в кожного нюанси є свої.
Мені цей світ створила Україна,
А я маленька часточка її.
Гарно! 
Душевний вірш! 
