Повівом гладить, помуркує котиком,
Шелесно-шурхітна між цвіркунів,
В залишку співу, який відзвенів,
Променю лагідним балує дотиком.
Вечором стримано ляже під шаликом -
Не захолодить, влоскоче лишень,
І про негоду, що вийме з кишень,
Тим натякне ненав'язливо, здалеку:
Пару гілляк позолотить веретами
В місці, куди не торкалася тінь,
Й тихо пройдеться по стежці, відтіль
Ос позганяє з гостинців порепаних.
Там у слідах її, шурхітно-шелесних,
В травах підсушених бродять меди.
Тільки з бадилля городнього дим
Скаже : це ж осінь, прихована вереснем!
Чудова поезія! 
