я мать люблю коли мене не люблять
голки шукають у моїм стіжку
такі цікаві велетні ці люди
з одного місця й ніби звідусюди
не дивлячись на долю їх тяжку
зелене в чорне зло переорають
в блакитне сірості вдмухнуть нараз
водночас посередині і скраю
і мають всі претензію до раю
що визирає з авторських образ
зірвуть приміром квітів і до інших
як запитає хто де ж корінець
втрачають мову і щось найцінніше
те що було колись у них раніше
те що в дитинстві вміло навпростець
бо вже не діти зрілі дяді й тьоті
і чи ще трапиться їм давня мить
коли вони завосковілі в злоті
як дух запертий у подобі плоті
забудуть раптом як це не любить
***
