Він мене цілував на світанні
Крізь фіранку ясним промінцем.
Шепотів щось про зустріч останню,
Я з просоння прослухала все.
Мо' юнак мені просто наснився
Між шафранів, кульбаб, полинів.
І здалося - у нього в зіницях
Я пізнала себе у весні!
Щоб магічний побачити погляд,
(Звабив душу, неначе мольфар!)
Захотіла постояти поряд
У полоні незвіданих чар.
Вийшла в люлі біленькій на ґанок,
Подивитися в очі ясні.
Він утік, як хлопчисько, так рано,
Лиш фіалки залишив мені.
Поміж квітів солодко-духмяних
Причаївся малесенький лист,
А у нім: " Я кохаю безтями...
Тільки зиму, тож, мила, не злись."
О, ти, Березню мій незбагненний!
Попрощався і зникнув у мить.
Сумувати не буду, напевно,
З Квітнем більше мені пощастить.
А що таке МО'? Частенько зустічаю в поєзії... дивуюсь, яка наша мова цікава? Де таку мову приміняють?
Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Апо́копа (грец. ἀποκοπή — «відсікання») — явище відпадання одного або кількох звуків у кінці слова, наприклад «мо» замість «може». Також утворення нових слів шляхом скорочення.
