Немає свят, які свята?
Вода лиш лиється, й не та,
У вуха, голови і душі,
І не рятують - ні беруші.
Бо як брехали, так і брешуть,
Та вдало язиками чешуть.
І не про те. Не в тому суть,
Що брешуть, страшно, що крадуть.
Той каже - Крим візьмем, чи взяли,
А ви Херсон навіщо здали?
Чонгар розмінував, то хтось?
Чи геть розумних не знайшлось?
В Чорнобиль збудував дорогу,
Робив рашистам допомогу?
Де ділась танкова бригада?
Па Раша була дуже рада.
З під Києва та у Ромни,
Десь за два дні відправив ти.
Два роки вже війною плачим,
Такого ні! Ми не пробачим.
Чому нема снарядів й мін?
Чом в промисловості без змін?
Чому прості не робиш дрони?
Для України оборони .
Чомусь у голові не мобілізація,
А дивно, скрізь кипить приватизація .
Під час війни ніхто не може Землю продавати,
Цю Землю нам від ворога потрібно захищати.
Щей кажеш – менеджерів сім,
Чи хворий, чи здурів зовсім?
Та нам, щоб ворога здолати,
Потрібно їх мільйони мати.
Квартал свій й далі “піднімаєш”,
Мабуть й від цього статки маєш.
Чом не будуєш ти ракети?
Стратег великий, спиш, чи де ти?
Чи знов поїхав десь в дорогу,
Просить чергову допомогу?
Прийшов, назвався, то трудись,
Якщо не вмієш, Геть! Котись!
А Нам не Свята - нам біда.
Бо Україна в нас Одна.
Бо в нас немає іншої Землі,
Ми переможемо, інакше знов потонемо в імлі.
Дід Валерій.
Січень 2024 рік.
