Простота проростає в кістках серпанковим відчаєм.
Янгол на вушко шепоче: "Ти все ще хороша дівчинка –
вчасно ламаєш ребра і вчасно усе закінчуєш."
А я хочу убиті дедлайни підкинути першому стрічному,
так, наче в світі хтось знає, що можна із цим зробити,
а я просто ламаю свій час, не знаходячи звідси виходу,
а я просто палю легені й проростаю простими римами
у брудне підвіконня чужого дому, куди мене кинули,
наче просто чекаю чийогось повернення, як молитви,
наче хтось із брудних долонь мене взяв і легеньку викинув
на могили розбитих дзеркал і зів'ялих кімнатних квітів...
Ти прийдеш до очей, що не бачать сонця, аби їх відкрити?
грудень 2020р.
