Атом зігріє холодні кістки і минуле розтане зефіркою вічності.
Слова, на які розпадаємось ми, стерли наші пласкі обличчя.
В кістках моїх осінь, кістки мої грати, що розмежовують наші ігри,
осінь не знає, як страшно боюсь я її завершальних титрів
Я розкладаюсь на сотні відтінків живої складної палітри,
Грію водночас твої долоні, грію в очах твоїх відблиск літа.
Тільки руки твої – вже не ти. Ти – лиш мій нерозгаданий символ.
Всі тілесні контаки замкнулись у колі й поволі зносились.
Я не вірю відлунню свойого голосу, просто спини мене.
Якщо зняти усю одежу, чи залишиться щось за спинами?
Ким ми будем, як грудень ввійде в спорожнілі легені за осінню?
Забери нас у книжку, видай, продай за безцінь. І досить з нас.
жовтень 2020р.
