Шкода, що дитинство у наших дітей
Відібрала війна, а скільки людей...
Скалічено, вбито і тих, яких не знайшли.
Лунає тривога, дорога в підвал,
Десь плаче дитя, а десь вже "аврал"...
Темрява, тиша - чиїсь оченята
Бігають, шукаючи, маму й тата.
Це страх, що колотить серце "відбійно",
І запах золи у повітрі постійно.
Лячно й тривожно, душа не на місці,
"Загриміло" гучно, мабуть, в передмісті.
Так минає дитинство - ніхто ж не бажав,
Своїм дітям того...А хто ж нас спитав?
Стихія вогню у ворожих руках
Станцювала танок на людських кістках.
Стихія води у ворожих руках
Змила людей, неначе комах.
Так минає дитинство, а в когось - немає.
Тривога, тривога...
Надія на Бога!
На мужніх доньок та синів,
І на молитву матерів.