1
Гинуть наші хлопчики й дівчатка.
Боже милий, гинуть наші діти!
Справедливості катма на світі,
Може, ще від самого початку.
Я життя жалію молоді ще,
Нескінченно, невгамовно жаль.
Смерть, - вона розбійним свистом свище
І смертельно жалить її сталь.
Жаль мені і юність і неюність,
Ще б вкушати хліба і вина...
І тому нестерпно в серці сумно,
І тому душа така сумна.
Жаль мені всі мрії і надії,
Згасла іскра, ниточка жива
Обірвалась, - тільки лиходії
Не жаліють. Плачуть, навіть, звірі,
Коли щось їх серце розрива.
Ось чому в душі така скорбота,
Все не в радість, день щось не такий...
Трапилось щось з душами, з погодою?
Хліб черствий неначе і гіркий.
2
Ми тепер усі, неначе діти,
Діти нескінченної війни,
Почалась що від початку Світу.
Хто її почав? Так це не ми.
І ми знаєм, хто її продовжує
І кому не жаль малих, старих ,
Хто святим, пресвітлим йменням Божим
Прикриває свій смертельний гріх..
Не пробаче Небо це кощунство,
Каїна печатку не сховати.
Слово Боже в серці як відчути?
Як печаль-журбу угамувати?
Як би ж знати те! Як би ж то знати...