Поміряйте тиск мені, лікарю,
негайно, прошу вас, благаю,
бо кров закипає
у венах постійно,
як в вітті дерев,
коли листя долоні свої
розгортає під Сонцем поволі
і потік відчуває невпинний
по лініях
ДОЛІ,
ЛЮБОВІ
і ЩАСТЯ.
Поміряйте
тиск мені, лікарю,
в тиші, в мовчанні,
щоб чутно було -
десь тАм голубИ
безтурботно туркочуть,
і Сонце ласкаве
в Серці кров зігріває,
а та вже розносить тепло
по мереживах капілярів
й туди, до коріння
до древнього й далі,..
щоб воно ворухнулося
і ожило, пробудилося,
і тоді б пригадалося,
як усе почалося
від першого Слова чи Звуку...
бо Нікуди Нічого не ділось...
І тоді поступово,
тихенько-тихенько
і з'явиться Радість, і не одна,
Життя повнокровне
довгождане розверне
назустріч осяйне Обличчя,
і Тиша розгорне всі крила
прозорі свої аж до Неба,
щоб чутно було,
підіймаються
повагом ввись
біленькі кульбаб
парашутики
і прийде
тоді Розуміння
всього Надзвичайного...
Якби ж то так і було...
