1.
Чому саме вона, її такі солодкі ніжні губи,
Коли закриє очі, спливають, наче фільм?
Її усміхнене обличчя ввижається йому усюди.
Два роки вже минуло, як зустрів уперше її він.
В той день в маршрутці повертався на роботу,
З партнерами вирішував питання досудових справ.
Юристом працював Євген, радів, що вже субота
Через два дні, трохи стомився, тиждень мало спав.
Вона зайшла, попереду присіла, але мов заворожила.
Не міг Євген очей відвести, гарна жінка молода.
Зеленоокий погляд кинула, одразу очі опустила.
Скоріш поглянув, чи нема каблучки, чи незаміжня֜.
Немає, то напевно одинока, хоч така вродлива.
Йому вже сорок п’ять, але одруженим не був ніколи.
Мав колись дівчину, покинула та серце тим розбила.
Занурився у справах… Так накивали п’ятами вже ноги.
Перш, ніж зробити пропозицію та одружитися із нею,
Хотів від розпочати справу та окріпнути фінансово.
Не дочекалась, іншого знайшла, живе з родиною своєю.
Має дітей та чоловіка, але знайшла теж небагатого.
Не склалися в Євгена справи, то вступив до Академії.
На факультеті юридичному навчався, також працював.
Минули ті важкі роки, в них вечорами довгими і темними
Законодавчу базу скрупульозно та відповідально він вивчав...
Вона пішла вже до дверей, тож має вийти скоро.
Його, немов спіймала на аркан, з собою силоміць тягла.
За нею вийшов і навколо озирнувся, бо не знав району,
Та байдуже йому було до того, адже попереду ішла вона.
Забігла в магазин, він зачекав, а потім прямував позаду.
Гарна фігурка, так би й плентався за нею безкінечно.
Красуня повернула скоро до будинку, тим його злякала,
Адже зайде в під’їзд і все… Побіг за нею він бентежно.
2.
Євген до жінки біг й просив, щоб не заходила в будинок.
Розмова в нього є до неї, озирнулася вона на його крик.
Стояла і чекала, бо допитливість її схопила тоді сильно:
Хто він такий? Що йому треба? Чому біжить за нею він?
Коли підбіг впритул до жінки, посміхаючись, сказав:
- Я можу познайомитись із вами? Ви так сподобались мені.
Знущається напевно він із неї, за день багато було справ,
Втомилася, хотілося додому, а не знайомитись з людьми.
Відповіла відмовою та швидко вскочила в будинок той.
Йому було так прикро, що навіть не хотілося уходити.
Ніколи не підходив до жінок на вулиці, як винятковість то,
Бо так вона йому сподобалась. Чому? Не міг він усвідомити.
Напевно, місяців чотири вже минуло із тих пір.
Він вирішив у соцмережах спробувати познайомитись.
Гортав сторінки у Фейсбуці, кого хотів він там знайти
Поки не розумів, але все ж захопився деякими блогами.
А потім зрозумів, що важко там знайомитись отак,
На фотографіях вони із дітьми, деякі із чоловіками.
Ну, досить вже, затія зовсім не розумна була ця.
Аж раптом, він її побачив, але в житті вона краси֜віша.
Впізнав одразу і ніяких сумнівів не мав у тому,
Що то була вона, бо весь минулий час про неї думав.
Але ж вона тоді відмовила, тому відмовить знову.
А може ще раз спробувати, щоб відігнати отой сумнів?
Можливо розгубилася вона тоді, адже зненацька він
Підбіг до неї… У наш час на вулицях хіба уже знайомляться?
Минули ті часи, в сучасному житті пізналося чимало змін.
Знайомляться он-лайн усе частіше, не соромляться
Чоловіки жінкам писати незнайомим, спілкуватись з ними.
Він написав одразу їй, бо знав, що не пробачить те собі,
Що не зробив іще раз спробу, можливо свою думку змінить
Вона про нього, коли пізнає краще, тоді не скаже знову «ні».
3.
Три дні чекав від жінки відповідь, бо не заходила на сайт.
Коли побачив лист від неї, так зрадів, що захопився,
Почав писати їй про себе, не стримуючись, все розповідав:
Хто він та чим займається, й про те, яка вона вродлива.
Оксана була стримана у відповідях, все ж відповідала.
Євген був радий навіть слову «так» чи «ні» тоді від неї.
Через три місяці він запросив її в кафе, довго мовчала,
Потім погодилась, але - удень, жінки дорослі - обережні.
Він хвилювався дуже сильно, боявся «ні» почути знову.
Вона його не бачила, він фотографії свої не надсилав їй.
Можливо не сподобався, як чоловік, тоді їй, лисий трохи
Вже став, але не міг відмовитись, бо довго жив у мрії тій.
Оксану бачив, ще далеко йшла, розхвилювався,
От зараз підійде, побачить, що то знову він, і пі֜де геть.
Трохи у сторону тоді він відійшов, немов сховався.
Пройшла повз нього, не пізнавши, Євген за нею йде.
Біля кафе стояв кремезний чоловік, більше - нікого.
Він розмовляв по телефону, не дивлячись на них.
Оксана зупинилася та швидко відвернулася від нього,
Хотіла вже уходити, Євген до неї підійшов, той зник.
В її очах побачив він таке полегшення і радість,
Що той кремезний, неохайний чоловік – не він.
Жінка тоді Євгена зовсім не впізнала навіть,
Але тим заспокоїлась, бо він - одітий чисто чоловік.
Він їй розповідав про себе щиро та невимушено.
Оксані це подобалось, хоча мав зовнішність - не дуже,
Та головне, який він чоловік… З кафе до парку вирушили.
Вже вечоріло, іще тепло, але вночі - осіння стужа.
- Одного разу я побачив гарну жінку у маршрутці.
Так захотів із нею познайомитись, що вийшов слідом.
Вона мене не помічала, ішла додому дуже хутко.
До неї підійшов, щоб познайомитись, відмовила із гнівом.
4.
Оксана глянула на чоловіка та відповіла йому на те:
- У мене теж таке було, ти не засмучуйся, не через тебе
Вона відмовила, такі часи ми маємо, буває іноді таке…
Тому і небезпечно так знайомитись, не звинувачуй се֜бе.
Євген у кепці тоді був, яку обачливо надів, прикрившись.
Він помовчав кілька хвилин, а потім вимовив рішуче:
- Той чоловік, Оксано, то був я, ти придивись щільніше.
Зняв з себе кепку… Одразу засміялась голосом співучим.
А потім насторожилась… Навіщо він її шукав, для чого?
Аби помститись за відмову, хто зна, які бувають зараз люди?
- Прошу тебе, поганого не думай, все сталось випадково,
А може, доля зводить нас, бо у душі тепер ношу тебе усюди.
Євген поцілував Оксану у той вечір та ще більше захопився
Цією жінкою, ніколи він не обіймав такий чуттєвий стан.
Вона – сама жіночність, ніжність, немов чистої водиці
Він випив, бувши з нею, тепер надію, вічно разом бути, мав…
Але не дуже ті складалися відносини, Оксана відмовлялась
З ним зустрічатись, то у нього, то у неї - за֜вжди купа справ.
Не вмів наполягати він, чекав, щоби вона те забажала,
А жінка вже занадто стримана, не розумів її бажань.
Так, швидкоплинно, вже два роки пролетіли, але сталось
Зненацька те, що крушить та руйнує все навколо.
Війна… Старі події, що були колись, усім згадались.
Фашизм жорстокий, мов воскрес, приніс злодійства знову.
Отримавши повістку, він не став ховатися, не зміг отак.
Євген у армії колись служив, сержантом був, сапером.
Хто ж, як не всі такі, як він, підуть на фронт країну захищать?
Хоча й багато небайдужих виявилося й без досвіду, напевно.
Війна в нас відкриває суть, те – ким ми є, усім навколо.
Оксана у Євгенові побачила, який він справжній чоловік,
Те, що приховано було, десь дуже глибоко у ньому.
На пропозицію, з ним одружитись, не сказала йому «ні»…
Вона його чекає, молиться за нього, бо Євген найкращий.
Той чоловік, якого так чекала у своїм нелегкому житті.
Хай береже Господь наших бійців, не кидає напризволяще,
Бо кожен з них - чийсь батько, чоловік коханий, або син.
ID:
978268
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.03.2023 15:00:54
© дата внесення змiн: 26.03.2023 18:40:37
автор: ЭленБрус
Вкажіть причину вашої скарги
|
