присвячується Олександрі
Мамо, матінко, матуся,
Що мені робити!?
Залишити чоловіка?
Як з цим потім жити!?
Страшно, мамо, за дитину...
Мабуть, їхать треба...
Як покинути країну!?
Я дивлюсь на небо...
Невже, матінко, немає правди в цьому світі?
Чому досі на планеті жінки плачуть й діти!?
Чому досі хтось вважає, що здобули право -
Жовччу бризкати по світу наліво, направо
Тож, нажаль, не тільки жовч - безкарність наздогнала
Ця бездумна сіра маса крові зажадала!!!
Чому досі хтось вмирає за гідність та волю,
А хтось гріє свої лапи на крові та болю!?
Як так сталось, що на чорне, чомусь, кажуть білє?
Уявляєш, що є дурні, які у це вірять!!!
Що робити з цим, матуся!!!
Як мені жити!?
Рятуватися тікати та серце залишити!?
Страшно, матінко, до болю,
До сказу, до люті...
Добре, що мої зі мною,
А ще в нас добрі люди...
А ще те, що ми всі разом це зло переможем
Все здолаєм, неодмінно, впевнена, що зможем!!!
І ніщо нас не зупинить, я це точно знаю!
Вже недовго залишилось. Вдома почекаю!!!
